Книжка відкриває походження ідей Мустафи Кемаля Ататюрка (1881–1938), на яких повстали Турецька Республіка та сучасна турецька нація. Деякі з цих ідей були зумовлені подіями дитинства та навчання, а далі військовою кар'єрою та політичною діяльністю. Інші з'явилися під впливом реформ, воєн, повстань і революцій у шестисотлітній Османській імперії, що невпинно хиріла. Значну увагу автор приділяє книжкам та журналам, європейським і турецьким, з яких Мустафа Кемаль засвоїв популярні на Заході, хоч і вельми сумнівні та утопічні теорії кінця ХІХ – початку ХХ ст., зокрема, вульгарний матеріалізм, моральний дарвінізм, позитивізм, націоналізм, расову антропологію, авторитаризм. У дослідженні також наведено галерею осіб, з якими Ататюрк ділився задумами або, навпаки, сперечався, від яких навчався, кого використовував. У підсумку Ататюрк постає не творцем оригінальних ідей, а політиком, який спромігся втілити утопічні проекти маргінальних західноєвропейських інтелектуалів свого часу. Вдумливому українському читачеві з європейськими амбіціями ця книжка дасть унікальну можливість помислити, чому Туреччина майже через століття узятого Ататюрком курсу ще й досі стоїть на порозі західної цивілізації.