Єдиним, чим вона по-справжньому тішилася того Різдва, був Адам, для якого це було перше справжнє Різдво. Йому подобався шум і метушня, він зжував тонну обгорткового паперу й цілий день усміхався, як безтямний. Вона носила його скрізь із собою, зовсім без потреби - йому було добре й на підлозі - бо вже тоді знала, що скоро поїде з дому й хотіла запам'яати відчуття, з яким тримала його на руках.