Роман складається з умоглядних діалогів, фактично філософських суперечок: Степана Бандери зі слідчим, який має більше приводів називатися русином, ніж його арештант; з привидом неупокоєного Яреми Вишневецького, що являється ліричному герою в польській тюрмі; з уявним Андрієм Мельником та Яковом Джугашвілі й Олегом Ольжичем… Наостанок — розмова-розповідь про особисту трагедію виконавця убивства Бандери та про те, що долі всіх сильних й одиноких дивним (чи звичним?) чином збігаються. Крім «українця сучасного» існує «українець поза часом», який утілюється в різних постатях залежно від історичної доби. Якщо перший динамічний, то другий — незмінний, бо він суть, ідея та ідентичність. Тому ці розмови завжди внутрішні, це діалоги нашого вічного із сучасним, яке виростає з нього, направлені на пошук і ствердження «вічного українця» в собі… The novel consists of speculative dialogues, in fact, philosophical Stepan Bandera with an investigator who has more reasons to be called a Rusyn than his prisoner; with the ghost of the unmourned Yarema Vyshnevetsky, who appears to the lyrical hero in a Polish prison; with the imaginary Andriy Melnyk and Yakiv Dzhugashvili and Oleh Olzhych... Finally, there is a conversation about the personal tragedy of the perpetrator of Bandera's murder and about the fact that the fates of all the strong and lonely coincide in a strange (or usual? ) coincide in a strange (or usual?) way. In addition to the "modern Ukrainian," there is the "timeless Ukrainian," who is embodied in different figures depending on the historical era. While the former is dynamic, the latter is unchanging, because it is the essence, idea, and identity.