Книга спогадів Ігоря Качуровського (1918–2013) — сьомого неоклясика, лавреата Шевченківської премії 2006 року — втілення давнього задуму Автора, який він плекав на схилі віку. Ця «малоформатна» мемуарна проза (нариси, портретні шкіци, статті, нотатки…) віддзеркалює найяскравіші епізоди життя Ігоря Васильовича: від школярських бувальщин, місце дії яких — Ніжен початку 1930-х, через гіркі вигнанницькі дороги «неблагонадійної» в очах радянської влади родини (російський Курськ, після короткого повернення в рідні місця під час Другої світової війни — австрійські табори Ді-Пі, далі — життя, а радше виживання української колонії в Буенос-Айресі) аж до респектабельного Мюнхену, де Качуровський нарешті досягнув повноти творчо-інтелектуальної самореалізації, та вражень од відвідин України за доби Незалежности. Чимало сторінок видання присвячено талановитим, непересічним особистостям — людям культури й науки, з якими Авторові пощастило спілкуватися на еміґрації. Публікується також «Автобіографія творча» — хроніка літературного шляху письменника і водночас його естетичний маніфест.Видання приурочено до 100-ліття від дня народження Ігоря Качуровського і адресовано шанувальникам його творчости та всім, хто любить і цінує мемуарну літературу.